«На очах мого 6-річного брата розірвало сусіда» – вінницька доброволиця


Сьогодні українці відзначають День Збройних Сил України. І це свято близьке кожному, адже сьогодні вітають наших захисників. Тих, хто оберігає наш мир і спокій. Першими на бойові позиції у 2014 році вийшли добровольці. Саме завдяки їх зусиллям вдалось вистояти та сформуватись українській армії. Vlasno.info поспілкувався з двома бійцями, які пішли воювати добровольцями.

«Треба було показати приклад солдатам»

Олександр Карпусь

– Ніколи не думав, що доведеться воювати. Коли служив в армії, ще на початку 1990-х, потрапив у Нагорний Карабах. Правда, там все лише починалось, але певні військові навички я там отримав. Також в нашому батальйоні служили миротворці, афганці, тобто, люди з бойовим досвідом. Це було великим плюсом і піднімало дух армії. Треба було показати солдатам, які нічого не вміли, приклад. Крім того, багато вояків прийшли з Майдану. Там ми теж пройшли неабияке гартування.

Olexandr-Karpus-3 1

Наш Вінницький курінь з Майдану майже весь пішов воювати. Був у нас ще з побратим з Донецька, якого ми так і представляли: «Місто Донецьк, Вінницька область». Він казав: «Мені без перемоги повертатись не можна».

Olexandr-Karpus

Я взагалі брав участь у всіх революціях, які проходили у нас, починаючи з Революції на граніті. Якийсь бунтарський дух козацтва постійно не дає спокою. І навіть моя донька і дві внучки, коли збирався на фронт, були впевнені, що все буде добре зі мною. Хоча й молились, щоб живим залишився.

В Луганській області був з 20 травня 2014 року. Ми називались 24-м батальйоном територіальної оборони, потім взяли назву «Айдар». В секторі А провели 11 операцій, у нас була розвідувально-штурмова група «Чорні». «Чорні» — це як відповідь «зеленим чєловєчкам». А загалом брали участь у 14 чи 15 спецопераціях.

Olexandr-Karpus-2 1

Місцеві траплялись різні. Були й такі, які скаржились: «Якби ви сюди не прийшли, то вони б не стріляли». А ми їм: «То вони ж знають, що ви тут є, а чомусь все одно стріляють». Були й провокатори. Треба зі всіма знати, як спілкуватись. І як діяти.

У добробатів були сподівання лише на волонтерів. Без них ми б не вижили. Повністю нас забезпечували. Іноді навіть краще, ніж регулярну армію.

«Потім почали тероризувати мою родину»

Катерина Коршик

– Я сама з Луганської області. І на початку волонтерила біля двох військових частин, 24-ї та 80-ї. Ми до війни вирощували елітних птахів, перепілок та інших. То з початком бойових дій було що варити та носити нашим воякам. Бувало, і ночувала в розташуванні частини, якщо посилювались обстріли. Але старалась все ж таки додому потрапити, бо мій 6-річний братик отримав психологічну травму: нашого сусіда у нього на очах розірвало.

Kateryna-Korshyk

А потім наші відійшли, зайшли сєпари. Мені порадили виїхати. Так я потрапила в роту матеріального забезпечення «Айдару». Потім почали мою роди ну тероризувати, і я вирішила їх вивезти, хоча мене й попереджали, що не варто самій їхати. Ми на таксі їхали, і нам влаштували ДТП. Тоді я отримала численні переломи.

Kateryna-Korshyk-2 1

Відтоді й почало моє здоров’я погіршуватись. Але я не зважала. Пройшла курси тактичної медицини, перейшла у медслужбу. То бувало таке, що не могла уколу зробити, шприц випадав. Бо тремор рук почався. Почала виконувати більш простіші речі: перебинтувати, тиск поміряти тощо. А сама до лікарів ще не зверталась. Думала, це втомленість, стрес.

А сильний стрес я пережила, коли загинув мій друг-розвідник. Не могла повірити, коли почула по рації повідомлення, що накрили розвідувальну групу. І потім, коли привезли тіла, теж не могла повірити. І коли прощалися. Відтоді не можу ходити на прощання. Ще згадую Іллюшу Шувалова, йому ногу відірвало. А хлопчині лише 19 років. До сліз шкода. Було, що після чергової крапельниці прилягла відпочити, а мені два кульки солодощів 20-річний вояк приніс. Потім він загинув, а у мене ті солодощі досі перед очима.

Тож, думала, варто відпочити, і все пройде. І лише коли за два місяці дуже сів зір, зрозуміла, що щось не так. Поїхала обстежуватись, але сказали, що просто защемлення нерву. Але краще не ставало, було запаморочення, і пізніше, коли вже пункцію зробили, поставили невтішний діагноз: розсіяний склероз. Був період, що навіть не ходила. Але прокапалась три рази спеціальними препаратами, то наче краще. Зараз рухаюсь.

Kateryna-Korshyk-3 1

Усі охочі можуть допомогти Катерині Коршик коштами, адже дороговартісний курс лікування потрібно проходити періодично.

Карта ПриватБанку 5168 7573 1607 4311 Коршик Катерина Юріївна

Vlasno.info вітає усіх захисників України зі святом! Мирного неба над головою та рідної землі під ногами!

Фото надані Олександром Карпусем та Катериною Коршик


Джерело статті: “http://vlasno.info/suspilstvo/dopomoga/vijsko/item/33264-na-ochakh-moho-6-richnoho-brata-rozirv”